Не навчальний кейс, а реальна потреба громади: з якими проєктами учасниці завершили курс із грантового менеджменту

На старті курсу учасниці мали дуже різний досвід роботи з грантами. Хтось уже долучався до проєктів, хтось лише починав працювати з цим напрямом. Анастасія Перепелятник із Чоповицької та Ангеліна Гончар із Васильківської громад, наприклад, на момент початку навчання працювали на своїх посадах лише третій місяць. Дар’я Солоп із Марківської громади згадувала, як на одній із менторських зустрічей уперше відкрила форму бюджету і сказала: «Я взагалі не знаю, що мені робити. Ці цифри… Я гуманітарій».

За місяць змінилася не стільки складність завдань, скільки розуміння, що саме з ними робити далі. Анастасія вже планувала збирати колег із різних відділів навколо проєктних ідей. Ангеліна телефонувала у відділи ЖКГ та соцзахисту й разом із командою розкладала власний проєкт на конкретні завдання. А Дар’я, яка спочатку губилася перед бюджетною формою, наприкінці навчання вже говорила: «Ось це точно мені треба. Ось це треба так робити».

Це добре показує, як побудований курс Академії UMBA від ГО «Має Сенс» «Грантовий менеджмент для громад: від ідеї до реалізації». Тут недостатньо прослухати вісім занять і законспектувати правила. Учасники працюють між зустрічами, виконують практичні завдання, приходять на менторські сесії зі своїми питаннями, а у фіналі готують те, що можна показати вже не тренеркам, а потенційному донору: презентацію громади, конкретної проблеми або проєктної ідеї. Саме таке завдання отримали учасники першого потоку.

Якщо у вашої громади теж є проблема або ідея, яку час перетворити на проєкт, реєструйтеся на наступний потік курсу «Грантовий менеджмент для громад: від ідеї до реалізації». Тут працюємо не з умовними кейсами, а з вашими реальними завданнями. Зареєструватися: https://bit.ly/4fUPSGx. 

На фінальній зустрічі свої напрацювання представили чотири громади. Причому навіть представниці однієї громади прийшли з різними ідеями. Так, Дубівська громада представила одразу два проєкти: Катерина Христич працювала над відновленням історичного Панського саду, а директорка Дубівського ліцею Олена Балецька — над створенням екокласу. Васильківська громада презентувала проєкт транспорту для доставки допомоги, Чоповицька — «Вектор Простору», а Марківська — цифровий архів для збереження зв’язку людей з окупованою громадою.

Дубівська громада: дві екологічні ідеї — для села і для школи

Від Дубівської громади на фіналі прозвучали дві окремі проєктні ідеї. Обидві стосуються довкілля, але вирішують різні завдання.

Катерина Христич представляла проєкт екологічного благоустрою «Панський сад» у селі Облапи Дубівської громади Волинської області. У центрі проєкту — 350-річна липа з обхватом стовбура близько п’яти метрів. Але сама ідея значно ширша, ніж лікування одного старого дерева.

Сьогодні територія має одразу кілька проблем. Липа потребує професійної діагностики та лікування. Сад захоплюють інвазійні рослини, зокрема борщівник Сосновського. Центральна прогулянкова алея заростає, а територія біля військового меморіалу залишається занедбаною. Тому команда вирішила не працювати з кожною проблемою окремо, а зібрати їх в один проєкт — створити простір, що об’єднає алею, меморіал і територію довкола вікового дерева.

Рішення теж продумували так, щоб благоустрій не знищив те, що громада намагається врятувати. Замість звичайних доріжок пропонують підняті дерев’яні екостежки: люди зможуть гуляти садом, не витоптуючи ґрунт і не пошкоджуючи коріння липи. Освітлення планують зробити автономним — на сонячних батареях із датчиками руху. Додати еколавки та інформаційні стенди, а висадкою дерев і кущів створити тінь, яка допомагатиме стримувати поширення борщівника. Для школярів простір зможе стати екокласом просто неба, для родин і старших людей — безпечним місцем для прогулянок.

Учасниця розклала роботу і на етапи: спочатку сертифікований арборист має провести діагностику 22-метрової липи, а екологи — визначити межі поширення інвазійних рослин. Далі — санація території, очищення саду, висадка рослин, монтаж настилів та освітлення. Окремою частиною має стати оновлення військового меморіалу й встановлення інформаційних стендів.

Інший проєкт Дубівської громади представила директорка Дубівського ліцею Олена Балецька. Її ідея — «Екоклас без меж: від дитини до громади». Ліцей уже працює як освітній центр, який об’єднує дітей, учителів і батьків, а команда хоче перейти від окремих екологічних активностей до простору, де діти зможуть отримувати практичний досвід роботи з довкіллям.

Олена наголошувала: школа прагне вийти «за межі підручників» і формувати екологічні звички через реальні дії. Під час презентації вона показувала, що учні вже долучаються до таких ініціатив власноруч. Сам екоклас має стати наступним кроком — не разовою акцією, а постійним простором для практичної екологічної освіти.

І саме тут фінальний захист спрацював як ще один етап роботи над проєктом. Тренерки поставили питання, яке може поставити й донор: а що конкретно зміниться після появи екокласу? Яким буде результат для дітей і громади, що вони зможуть робити завдяки цьому простору такого, чого не можуть робити зараз? Тобто завданням після презентації стало ще чіткіше показати перехід від уже наявних екологічних активностей до результату, який дасть новий простір.

Два проєкти однієї громади добре показали й іншу логіку грантової роботи: громаді не обов’язково шукати одну «велику грантову ідею». Потреби можуть бути різними, а завдання команди — навчитися перетворювати кожну з них на аргументований проєкт і шукати під нього відповідну можливість.

Васильківська громада: один автомобіль для 56 населених пунктів

На початку навчання Ангеліна Гончар ще не знала, на якій саме потребі громади зосередити проєкт. Ідея сформувалася вже в процесі роботи: Васильківській громаді потрібен транспорт, який дозволить доставляти допомогу туди, де вона потрібна.

У громаді — 56 населених пунктів, сім старостинських округів і 8 614 мешканців на території площею 882 квадратних кілометри. Тому проблема, як сформулювала її Ангеліна, не тільки в тому, чи є допомога. Питання в тому, чи можна вчасно доставити її людині. Автомобіль потрібен для гуманітарних вантажів, перевезення маломобільних людей, старших мешканців та людей з інвалідністю, доставки будівельних матеріалів, а після атак — для оперативних виїздів, оцінки пошкоджень і підтримки постраждалих.

Команда не зупинилася на формулюванні «нам потрібна машина». У презентації вже були характеристики потрібного транспорту: повнопривідний вантажопасажирський бус на 7–9 місць із трансформованим вантажним простором, підвищеним кліренсом та можливістю встановлення додаткового обладнання. Були й вимірювані результати: понад 100 організованих виїздів на рік, більш як 300 отримувачів транспортної та гуманітарної підтримки, охоплення всіх семи старостинських округів і 56 населених пунктів.

Важливим для донора є й питання: що буде після купівлі автомобіля? Громада готова забезпечити реєстрацію, страхування, технічне обслуговування, водія та пальне. Тобто партнер допомагає придбати ресурс, а громада бере на себе його подальшу роботу. Ангеліна сформулювала сенс проєкту ще точніше: це не про автомобіль, а про доступ людей до допомоги.

Тренерки звернули увагу ще на одну річ: донору, особливо міжнародному, потрібно дати контекст. Показати громаду на карті, пояснити її розташування та вплив війни. Бо перед людиною, яка оцінює десятки заявок, мають постати не тільки цифри й технічні характеристики, а територія і люди, для яких цей транспорт щодня щось змінюватиме.

Чоповицька громада: «Вектор Простору» — від проєктної ідеї до розмови з інвестором

Анастасія Перепелятник пішла іншим шляхом: її фінальна презентація була побудована як розмова з потенційним інвестором. Чоповицьку громаду вона представляла не просто як територію, а як місце для інвестицій із готовою командою та досвідом співпраці з бізнесом. А центральним кейсом став проєкт «Вектор Простору», над яким Анастасія безпосередньо працювала під час навчання.

Ідея передбачає створення автономного об’єкта з майже нульовим енергоспоживанням. У просторі хочуть поєднати роботу з ветеранами та їхніми родинами з інноваційним бізнес-напрямом. Для громади це не дві випадкові функції під одним дахом: соціальна стабільність має бути частиною середовища, в яке приходить бізнес. Водночас у громаді є конкретні потреби, які цей простір має допомогти закрити: зокрема, немає належного приміщення для роботи з демобілізованими ветеранами та членами їхніх сімей.

Проєкт уже пройшов конкурсний відбір на обласному рівні та, за словами Анастасії, увійшов до топ-50 проєктів відновлення Житомирщини. Але фінальний захист на курсі показав іншу важливу річ: навіть сильну ідею з попередніми досягненнями потрібно вміти пояснити людині, яка бачить її вперше.

Тренерка Наталія Ганжа звернула увагу на надмір офіційних формулювань у першій частині презентації. Щойно Анастасія почала говорити безпосередньо про «Вектор Простору», мова стала простішою і було видно її особисту залученість. Таїсія Гармаш натомість попросила конкретизувати, що відбуватиметься всередині майбутнього простору: якщо є напрям роботи з ветеранами чи медійно-блогерський напрям, донор має не просто побачити їхні назви на слайді, а уявити людей і конкретну діяльність.

Це, власне, і є практична робота з проєктом: недостатньо знати, що ваша ідея хороша. Треба навчитися показати іншій людині, як саме вона працюватиме.

Марківська громада: як зберегти зв’язок із домом, коли сама громада окупована

Для Марківської громади вихідна проблема принципово інша. Її територія окупована, а мешканці сьогодні живуть у різних регіонах України та за кордоном. Разом із фізичним розділенням виникає інший ризик: поступово втрачаються спільні історії, матеріали, родинні свідчення та зв’язок людей із місцем, до якого вони зараз не можуть повернутися.

Саме з цієї проблеми виріс проєкт, який представила Дар’я Солоп, — створення цифрового архіву Марківщини. Його задум не в тому, щоб просто зібрати на одному сайті історичні матеріали про громаду. Дар’я сформулювала мету ширше: зробити пам’ять про окупований край «живим інструментом» для людей, які сьогодні розпорошені Україною та світом, і через нього підтримувати та зміцнювати їхній зв’язок із домом.

Тобто цифровий архів тут — не кінцева мета, а інструмент. Ключ проєкту — зберегти спільність громади навіть тоді, коли її мешканці фізично не можуть бути разом на своїй території.

Для реалізації цієї ідеї команда одразу вибудовує партнерську модель. Ініціатором та організатором є Марківська селищна військова адміністрація: вона надає проєкту офіційний статус, адміністративний ресурс, портал для розміщення цифрового архіву та можливість працювати через хаб громади в Києві. Ключовий виконавчий партнер — громадська організація «Дієва громада», яка має відповідати за операційну частину, фінансовий облік, грантовий менеджмент і щоденну роботу з людьми та експертами.

У цьому проєкті особливо добре видно, навіщо на курсі окремо працюють не тільки над формулюванням ідеї, а й над ролями партнерів. Коли громада не може реалізувати задум самостійно, потрібно не просто написати в заявці слово «партнерство», а показати, хто конкретно що робитиме і які ресурси кожна сторона вже може дати проєкту.

І тут помітний шлях самої учасниці. Під час навчання Дар’я відверто говорила, що бюджет налякав її найбільше: «Я гуманітарій». На фіналі вона вже презентувала проєкт, у якому потрібно було звести в одну конструкцію проблему окупації, людей поза межами громади, партнерів, цифровий продукт, ролі команди та ресурси.

Вісім занять — і значно більше роботи між ними

Фінальні презентації добре показали, чому цей курс не можна звести до восьми онлайн-зустрічей. Учасниці переглядали записи, поверталися до матеріалів, працювали з тренерками на менторських сесіях, переробляли свої ідеї, рахували, шукали аргументи й залучали колег із різних відділів.

Ангеліна Гончар, наприклад, через роботу не завжди могла бути на заняттях у прямому ефірі, тому передивлялася записи по кілька разів і нотувала зауваження тренерок. На фінальній презентації це вже було видно у структурі: проблема, рішення, очікувані результати, власні ресурси громади та конкретний запит до партнера.

Ще одна зміна — розуміння, що грантовий проєкт не пишеться однією людиною за вечір. Ольга Копанчук із Дубівської громади наприкінці навчання сформулювала це так: у громаді потрібна людина, яка координує процес, але навколо неї мають працювати різні фахівці. «Коли ми всі будемо на результат працювати», — тоді проєкт стає реальною командною роботою.

І перші наступні кроки вже почалися. Ольга розповіла на фінальній зустрічі, що громада долучилася до нового проєкту співпраці, у межах якого працюватиме над політиками та приведенням своїх документів до європейських стандартів.

Від «як це все зібрати?» до конкретного наступного кроку

Наприкінці зустрічі учасниць попросили порівняти себе на старті та після місяця роботи. І тут, мені здається, важливо не робити з їхніх відповідей історію про «нічого не знали — всього навчилися». Самі учасниці говорили про інше: вони краще побачили масштаб грантової роботи та зрозуміли, як її організовувати.

Катерина Христич говорила, що наприкінці курсу в неї вже «купа планів»: потрібно рухатися одразу в кількох напрямках, але тепер ці плани поступово складаються між собою. Ольга Копанчук сформулювала свій результат ще точніше: навчання дало розуміння реального обсягу роботи над проєктом і того, чому вона не може триматися на одній людині.

Для Анастасії Перепелятник та Ангеліни Гончар одним із практичних результатів стало розуміння, кого саме всередині громади потрібно залучати до роботи. Анастасія планувала збирати потрібні відділи навколо нових проєктів, Ангеліна вже телефонувала колегам і разом із ними розбирала, що потрібно зробити для реалізації її ідеї.

А Дар’я Солоп, яка під час роботи над бюджетом спочатку не знала, з чого починати, наприкінці вже описувала свій стан зовсім інакше: «Ось це точно мені треба. Ось це треба так робити».

Мабуть, це і є найточніший результат цього потоку. Грантовий проєкт після курсу не стає простим — і не має ставати. Натомість з’являється розуміння його конструкції: є проблема, яку потрібно підтвердити; люди, для яких її вирішують; команда і партнери; бюджет; результати; власні ресурси громади; аргументи для донора. А головне — зрозумілий наступний крок.

Якщо у вашій громаді теж є така ідея — від потрібного громаді автомобіля до нового публічного простору, роботи з ветеранами, екологічної освіти, збереження пам’яті чи іншої конкретної потреби — приходьте з нею на наступний потік курсу «Грантовий менеджмент для громад: від ідеї до реалізації». Будемо не просто говорити про гранти, а разом перетворювати вашу ідею на проєкт, який можна презентувати партнеру та готувати до фінансування.

ЗАРЕЄСТРУВАТИСЬ: https://bit.ly/4fUPSGx

Марія Кучеренко, програмна директорка UMBA, менеджерка з комфорту ГО «Має Сенс»