Кейси від Таїсії Гармаш — як знаходити своїх людей і формувати команду
Привіт! Я — Таїсія Гармаш. Я співзасновниця ГО "Має Сенс" та комерційна директорка з понад 10-річним досвідом у сферах фінансів, командного розвитку, підтримки медіа та громадських організацій.
Упродовж своєї кар'єри я будувала відділи продажів з нуля, запускала сталі бізнес-моделі, фасилітувала робочі процеси і менторила команди — завжди з повагою до контексту та особливостей кожної організації.
Сьогодні я працюю тренеркою UMBA, консультанткою з управління, фасилітаторкою стратегій і підтримки незалежних медіа. Хоча зараз живу в Італії, активно співпрацюю з українськими, європейськими та центральноазійськими організаціями. Крім бізнес-діяльності, волонтерю в соціальних проєктах та медіюю інтеграційні процеси для українців за кордоном.
Чому я вирішила ділитися кейсами?
За роки роботи в продажах та управлінні я зібрала чимало історій — смішних, драматичних, повчальних. Кожна з них — це не просто випадок із практики, а ціла філософія про те, як будувати відносини в команді, комунікувати з клієнтами і, найголовніше, зберігати людяність у бізнесі.
Я вирішила створити серію блог-постів, де ділитимуся цими історіями — щирими, без прикрас, такими, якими вони були насправді. Сподіваюся, вони стануть у пригоді тим, хто будує свій шлях у продажах, керує командами або просто хоче зрозуміти, як працюють ці процеси зсередини.
Кейс №1: Як знайти своїх людей?
Шукати людей у команду — це завжди було окремим мистецтвом. І не завжди приємним, скажу чесно.
Перше правило: пройдися по своїх. Запитай у знайомих, друзів, колег: а раптом чийсь син чи донька саме зараз випускається з вишу і шукає свою першу роботу?
На кого має впасти вибір? На тих, хто вміє вчитися, чути і працювати. Все інше можна виростити.
А що потім? А потім починається звичайна робота — тільки з подвійною відповідальністю. Бо тепер ти відповідаєш не лише за нового працівника, а й за відносини з тим, хто його тобі порадив. І тримати баланс непросто.
Ідеально, коли знайомі одразу попереджають своїх: "Тут тобі дадуть час на навчання, але нескінченно чекати чи повторювати одне й те саме не будуть — важливо вчитися швидко, вбирати знання і показувати результат".
Але, звісно, так не завжди трапляється.
Або буває і так — приходить людина, і ти одразу обговорюєш усе напряму. Без рожевих окулярів. І не помічаєш, як швидко минає час — уже рік, як ця людина працює поряд, і здається, ніби все це було лише вчора.
Успішний досвід рекомендації від перевіреної людини
Більше ніж рік тому ми вирішили взяти менеджера у відділ фандрейзингу. Наталя стала першим нашим досвідом, коли ми брали незнайому людину віддалено на дуже відповідальну посаду. А все, що стосується фінансів, — це надвідповідально.
Що стало вирішальним фактором? Людина, яку ми знали понад 10 років, порадила її і сказала: "Це моя сусідка по тамбуру". Фактично, ти спочатку дивишся очима тієї людини, яка про неї розповідає. А потім уже на співбесіді складаєш власне враження.
Я вважаю, що треба експериментувати, особливо з початком повномасштабного вторгнення. Люди знаходяться хто де, всі шукають різні підробітки — треба бути відкритим до нових форматів роботи.
Коли рекомендації не спрацьовують – племінник і фломастер
Найцікавіший був досвід, коли ми взяли на роботу мого племінника. Не в медіа, а в інший наш бізнес — майстерню з ремонту техніки. Йому було 18 років, хлопчина – молодець, з усім розібрався.
Єдине, що виявилося — він "тихушник". Як це виявилося? У нас завжди перевіряли виконану роботу старші по ланці. Якось вони мене звуть і кажуть: "Я навіть не знаю, як на це реагувати". Він точно знає, що це буде проблема, коли клієнт віднесе системний блок в іншу майстерню.
Я питаю: "Що трапилось?" Як завжди, в системних блоках буває багато пилу. Старший завжди перевіряє, чи вичистив майстер кісточкою або пилососом цю пилюку. Коли він відкрив системник, щоб перевірити, чи нема там пилюки, там був напис фломастером: "Тут був я".
І коли ми підізвали племінника, було дивно спостерігати його реакцію — він прям кайфував від того, що написав. Звісно, ми поговорили з ним, потім з родичами, пояснили, що така поведінка неприйнятна. Але чи вплинуло це на подальше спілкування? Так, вплинуло, тому що кожен захищає свою дитину.
Як балансувати? Домовлятися на старті
Саме після випадку з племінником ми почали завжди домовлятися з тими, хто дає рекомендації. Ми кажемо: "Я знаю тебе, розумію, що ти не порадиш будь-кого. Але якщо ти радиш цю людину, то розумієш, що вона має влитися в наш колектив. Усі люди підбираються один під одного, стають єдиним організмом і працюють разом".
Найкраще домовитись на початку. Якщо ти не домовився, завжди виходять якісь проблеми. Людина починає виправдовувати того, кого порадила, і кінець кінцем можна попрощатися з обома.
Це було на початках, у перші 2-3 роки бізнесу. Далі вже було по-іншому. Тепер ми відразу домовляємося: якщо щось піде не так, це в жодному разі не твоя провина, ми просто попрощаємося з людиною.
Три найважливіші якості кандидатів
Найцінніші уроки з наймання людей
За роки роботи я винесла три головні уроки:
- Пошук не зупиняємо ніколи
- Люди з вами не будуть вічно
- Треба використовувати ту енергію, з якою приходить людина, і всі її якості на тій посаді, на яку вона найнята
Як змінився підхід до наймання після повномасштабного вторгнення?
Після повномасштабного вторгнення підхід суттєво змінився. Тепер це переважно зуми, і ти маєш більше довіряти людям. Треба вибудовувати всі процеси всередині так, щоб була повага один до одного. І обов'язково завжди домовлятися про кожен етап: якщо щось піде не так, як ми вчинимо?
Найнесподіваніший кандидат: прекрасна історія Міші
Найяскравіша історія — про відеооператора Мішу. Він прийшов на співбесіду в гумових чоботях, легкому плащі й в'язаній шапці, хоча на вулиці було мінус 25. Валерій дав йому завдання зняти й змонтувати відеоролик.
Він пішов, його не було чотири години. Ми думали, що він уже не повернеться. Повернувся замерзлий, ми почали заварювати йому чай. Він ні з ким не контактував — тільки "дякую" і "до побачення". Але зробив шикарний відеоролик, і ми його найняли.
Пів року він спілкувався з нами виключно "добрий день" і "до побачення". Робив свою роботу ідеально, брав на себе більше відповідальності, ніж ми очікували. Але ми ніяк не могли його "розкачати". Один менеджер навіть почав його підначувати, але Міша взагалі майже не розмовляв.
А потім сталося диво. У 2018 році ми виграли грант від американців. Нам надали режисера, але ми від нього відмовились — це була ціла історія з донорами, яким не сподобалось, що ми змінили умови. Ми сказали: "Або робимо проєкт так, як ми хочемо, або взагалі не беремося". Вони погодились подивитися на результат.
Проєкт називався "Шукай роботу". Ми мали працювати дуже швидко, бо на суперечки з донорами пішло багато часу. Гроші вже закінчувались, а ведучого ми знайти не могли (у Слов'янську це була рідкість — більше були тамади на весіллях).
І раптом наш мовчазний Міша каже: "Давайте я в кадр піду". Ми були шоковані: "Міша, ти що, розмовляти вмієш?" — "Ну, давайте я спробую".
Дівчата дали йому сценарій, всі хвилювалися, думаючи: "Йоханий бабай, як ми з цим будемо працювати?" Помінялися місцями — журналісти стали операторами.
І ось цей хлопець бере мікрофон, клацає хлопушка, вмикається звук — і Міша починає так "мочити", що ми всі просто в шоку. Коли вимкнулася камера, ми запитали: "Міша, чому ти так довго мовчав?"
Це був найкласніший проєкт, який ми зняли на фані. Він додав анімацію та інші фішки, проєкт вийшов просто офігенний. Ми зрозуміли, що у нас є суперведучий для молодіжних проєктів. Зрештою він пішов з нашої компанії, а через деякий час став блогером і почав робити власні проєкти.
До речі, цю тему ми підіймали на одній із наших п'ятничних зустрічей "Як у тебе?". І, як виявилося, це болить не лише нам — це болить усім: редакторам, керівникам відділів продажів, власникам медіа.
Питання підбору людей — завжди на ножах: і про довіру, і про контроль, і про відповідальність, і про "а що як знову не вийде".
Тому приходьте. Ділімось болями — і разом знаходити рішення. Бо навіть якщо відповідей немає, сила — в тому, що ми говоримо про це вголос. І не самі.
Про що будуть мої історії?
У цій серії я розповім про різні аспекти роботи з продажами та командами. Ось короткий огляд історій, які чекають на вас:
- "Як знайти своїх людей?" — про мистецтво пошуку правильних кандидатів і баланс між рекомендаціями знайомих та реальними здібностями.
- "Це — моя дівчина" — історія про те, як особисті рекомендації не завжди спрацьовують і чому важливо дати людині пройти справжні випробування.
- "А до чого тут голос?" — неочікувана історія про те, як один фактор може стати вирішальним у роботі з клієнтами.
- "Лаборант чи мерчендайзер?" — розповідь про несподіваний успіх людини без досвіду в продажах і важливість правильного підходу до клієнта.
- "Мені соромно, що я хлопець, який боїться дзвонити" — про те, як подолання страху може привести до вражаючих результатів.
- "Можна я напишу зі свого телеграму?" — кейс про межі особистого та професійного спілкування з клієнтами.
- "Ти — дебіл. Ні, я не дебіл" — історія про гідність, повагу і вміння захищати свою команду.
- "Ну ви ж все чули..." — про поступовий перехід до структурованих бізнес-процесів і CRM-систем.
- "Можна я подзвоню зі свого телефону?" — кейс про небезпеки "зіркової хвороби" та важливість дотримання процесів.