Чому дві громади бачать той самий грант — але для однієї це можливість, а для іншої ні?

Дві громади відкривають сторінку одного й того самого грантового конкурсу. Бачать однаковий дедлайн, однакові вимоги й однакову суму фінансування.

Для однієї це можливість, яку команда починає оцінювати. Для іншої — конкурс, який закриють зі словами «ми не встигнемо», «у нас немає кому цим займатися» або «це надто складно».

Формально доступ до гранту мають обидві. Але їхня спроможність ним скористатися може дуже відрізнятися.

Саме про цей розрив говорили під час модерованої дискусії Академії UMBA «Гранти є. Чому громада не подається?». Учасники разом із програмною директоркою Академії Марією Кучеренко розбирали не те, як краще написати заявку, а що відбувається всередині громади ще до її написання.

Один конкурс — дві різні точки старту

Уявімо першу громаду. Тут визначено, хто регулярно стежить за грантовими можливостями, де їх шукають, як часто переглядають нові конкурси, де зберігають знайдене і хто вирішує, чи варто подаватися.

В іншій громаді можливості теж знаходять. Але випадково: хтось побачив допис у Facebook, хтось отримав посилання від колег, ще хтось переслав конкурс у робочий чат.

У матеріалах дискусії регулярний пошук можливостей розклали на простий ланцюжок: хто моніторить → де шукає → як часто → де фіксує → хто приймає рішення.

На сайті донора обидві громади бачать той самий конкурс. Але вже на першому кроці працюють із ним по-різному.

Грант є. А з чим подаватися?

Наступне питання — проєкт.

Якщо команда починає вигадувати його тільки після появи конкурсу, значна частина короткого часу до дедлайну йде на розмови: що нам потрібно, що підходить під умови, яку проблему обрати, хто буде цільовою аудиторією?

Інша ситуація — коли в громаді вже є банк проєктних ідей. Не готових заявок на всі можливі конкурси, а напрацьованих проблем і рішень, до яких можна повернутися, коли з'явиться відповідне фінансування. У дискусії відсутність таких підготовлених ідей була одним із бар'єрів, які заважають громадам переходити від знайденої можливості до заявки.

Тобто різниця виникає ще до першого речення в аплікаційній формі.

А хто все це робитиме?

Ідея є. Тепер потрібно зібрати заявку. Саме тут швидко з'ясовується, наскільки грантова робота вбудована в роботу громади.

Під час дискусії звучала знайома багатьом ситуація: фактично всі питання щодо грантів зосереджені на одній людині.  Але навіть дуже досвідчений грантовий менеджер не може сам знати все, що потрібно для хорошої заявки.

Потрібні дані від різних відділів, бюджет і фінансова інформація, розуміння конкретної проблеми та цільової аудиторії, документи, погодження керівництва. Тому питання «хто пише гранти?» на практиці перетворюється на інше: хто ще має долучитися і чи знають ці люди свою роль?

Дані можуть бути. Але спробуйте знайти їх за два дні

Ще одна різниця між двома умовними громадами стає помітною, коли донор просить обґрунтувати проблему цифрами.

Не виключено, що потрібна інформація є в обох. Просто в одній команді зрозуміло, де вона зберігається і до кого звернутися. В іншій починається пошук між програмами, стратегіями, звітами та різними структурними підрозділами.

Під час дискусії учасники говорили саме про цю проблему: необхідні дані можуть бути розподілені між освітою, соціальним захистом, медициною, фінансами та іншими напрямами.

І тоді бар'єром стає не відсутність інформації як такої, а можливість швидко зібрати її для конкретної заявки.

А якщо конкурс міжнародний?

Тут до організаційних питань додається ще один поріг: англійська мова, незнайомі вимоги, складні аплікаційні форми.

Учасники дискусії запитували, чи варто взагалі дивитися в бік міжнародних конкурсів, якщо в команді немає англомовного фахівця, і як працювати зі складними формами заявок.

Тобто громада може відмовитися від потенційної можливості ще до того, як оцінить, наскільки її проєкт їй відповідає.

І тут знову різницю створює не сам конкурс. Він однаково складний для всіх. Різниця — у досвіді команди, доступних людях та інструментах і готовності розібрати незнайомий процес на менші задачі.

Той самий грант, але не та сама можливість

Повернімося до двох громад на початку. Обидві побачили однаковий конкурс. Але одна вже знає, хто його оцінить, має проєктні напрацювання, може швидко зібрати потрібних людей і дані. Іншій усе це доводиться створювати одночасно з написанням заявки.

Тому доступ до інформації про грант і спроможність скористатися грантом — не одне й те саме.

І якщо громада регулярно знаходить можливості, але зрештою не подається, можливо, наступного разу варто шукати не ще один перелік донорів.

Корисніше простежити шлях уже знайденого конкурсу всередині громади: хто його побачив, кому передав, хто вирішив подаватися, звідки взялася проєктна ідея, хто зібрав команду та скільки часу пішло на пошук необхідної інформації.

Саме на цьому шляху часто й стає зрозуміло, чому один і той самий грант для однієї громади перетворюється на заявку, а для іншої залишається лише посиланням у робочому чаті.

Марія Кучеренко, програмна директорка UMBA, менеджерка з комфорту ГО «Має Сенс»